У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.
Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.
Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Що нашу Україну називали «житницею Європи».
Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?
Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.
Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.
Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.
Тому 27 листопада 2015 року напередодні Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій у приміщенні Інтернет-центру Кіцманської ЦРБ відбувся Інтернет-урок, урок-пам’яті «Стоїть в скорботі мати Україна». На урок було запрошено Дмитрюка Сидора Григоровича - колишнього вчителя історії , свідка голодомору 1947 року, вчителя історії Палагнюка Михайла Васильовича та учнів 10-х класів Кіцманського ЗНЗ І-ІІІ ступенів. Під час уроку бібліотекар-координатор Інтернет-центру Алла Краснова провела короткий екскурс в історію тих подій та днів, усіх загинувших було вшановано хвилиною мовчання . В усіх присутніх була можливість переглянути відео «Колос правди», почути гіркі спогади Сидора Григоровича та спогади, якими поділився Михайло Васильович відносно дитячих років свого дідуся.
|